Васильевич трет воспаленные усталостью глаза. Полночь, он смертельно устал, ноет поясница, и еще в машине ноет четырнадцатилетний юнец с распухшей и посиневшей ногой. У мальчика инфекция, а казалось бы из-за чего – расчесал комариный укус и занес какую-то заразу.
«Вот, вот начнется гангрена, нужна срочная госпитализация и оперативное вмешательство» - сказал заметно-подвыпивший врач. Таким вот оказался для мальчика первый день лагеря.
- Наш доктор сказал просто прикладывать Вишневского! – хнычет пацан.
«Ну как можно такого больного ребенка отправлять в лагерь» - думает про себя Васильевич слушая мальчишечье нытье.
Наконец то родная больница.
- Мы от Василия Александровича! – говорит Васильевич в травмпункте.
- От какова Василия Александровича? - делая вид что не знают о чем идет речь дежурные медработники. Надо же повыделываться.
У мальчика нога опухла еще больше, тапочек не налазит. Он стонет еще громче и по грязным щекам градом катятся слезы.
- А вы кто? – спрашивает медсестра.
Васильевич боялся этого вопроса так как объяснить медсестре кто он ему никак не представлялось возможным. Не отец, ни брат, ни дядя, и естественно не дедушка. Сказать сотрудник лагеря. Станут спрашивать какого. А может и не станут. Ну а что делать если такого изувеченного инфекцией ребенка привезли в лагерь какие-то заботливые родители.
- Я из лагеря, нам мальчика привезли, а у него… - начинает сбивчиво объяснять Василич.
- И какого лагеря? – незамедлительно спрашивает дотошная медсестра. «Да не все ли тебе равно» - хочет заорать на нее Васильевич но понимает что должен сдержаться.
«Из какого лагеря» - лихорадит мозг у Васильевича. Признаваться нельзя иначе всему лагерю хана, врать тоже не положено, мы люди верующие.
- Из Веселого! – ляпает он, сам не понимая откуда к нему прилетела эта гениальная идея.
- Из Веселого? – вопросительно поднимает брови медсестра, - а это где?
«Ну достали» - потеет от напряжения мозгов Васильевич, как же его достало выкручиваться. Что за родители? То наркоманы то алкаши, а ты возись с их детишками и вообще…
Но отвечать ему не приходится так как вторая медсестра достает градусник и вещает:
- Тридцать девять!
- Ну вот, тридцать девять многозначительно произносит та что постарше. Ну и где твой папа, почему он не приехал, и что нам с тобой делать? - строго говорит она стонущему подростку. Но тот видимо не считает себя особо верующим и сдерживаться ему особого смысла нет и потому мальчик начинает истерично орать:
- Вы что тут, тупые все? Как? Как? Как может приехать папа если сейчас ночь, а ночью автобусы не ходют! – заступается он за своих непутевых предков. И от этого заступничества всем почему то становится особенно жаль этого мальчугана который свято верит в то, что у папы действительно нет возможности приехать в больницу хотя и проехать то нужно всего 7 км. И таксистов на манеже стоит никак не меньше десятка.
Мальчика увозят в операционную. Через час к Васильевичу выходит молодой хирург и философски кратко произносит:
- Хорошо что приехали, еще бы пару дней мазь Вишневского поприкладывали и пришлось бы нам пацану пальцы отрезать… А так все нормально, почистили, антибиотики, постельный режим, скоро будет как новый…
Васильевич едет домой. Ему очень сильно хочется спать и поэтому он даже не думает о том, что лагерь «Веселый» спас пацану как минимум несколько пальцев а то и…
Не будем о грустном лагерь-то наречен Васильевичем – «Веселый»
Елисей Пронин,
Первомайск
Привет. Я Елисей Пронин. Люблю читать и писать. Люблю рыбалку и просто красивую природу. Верю и служу Богу открывшему мне истинный смысл жизни. Люблю говорить о том, о чем молчать нельзя - о великих делах Великого Бога. e-mail автора:EliseyX@rambler.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 3053 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все хорошо, что хорошо кончается! Слава Богу, что дал Васильичу нужную реплику, а подростку нужные эмоции!
Замечательное свидетельство! Прочитала с удовольствием!
Кошка Люська. - Валентина Велькер Конечно для кого-то это может показаться смешным свидетельством и не значимым, а для меня важным. Что Наш Иисус даже вот в таких мелочах нам помогает! Ему за всё, всё Слава и Хвала!!!!
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
